Єзуїти: образ і спадок.

20 вересня в рамках лекторію в підземеллі, прозвучала тема “Єзуїти: образ і спадок”, яку представив керівник музею Олег Друздєв. До Вашої уваги невелике інтерв’ю з лектором.

Розпочнемо з простого – чому саме єзуїти? Адже у Львові є безліч інших чернечих осередків, які до появи тут єзуїтів займали провідні позиції – ті ж домініканці або бернардинці.

На вибір теми, очевидно, повпливало місце праці. Адже, коли ти знайомиш людей з екс-єзуїтським храмом, ти не можеш обмежитись викладом самих фактів в стилі «побудовано, зроблено, автор» і т.д. В першу чергу, слід було з’ясувати хто такі ці єзуїти, що і чому вони тут робили. З’являлися питання, звісно, на деякі з них вдалось знайти відповіді, які ще більше «затягували» в цю тему.

Чи місце праці – колишній єзуїтський осередок – не перешкоджає у наукових дослідженнях? Адже часто «прив’язаність» до місця не дає змоги об’єктивно вивчати його.

Коли ми вперше провели лекцію про храм, очевидно зачепивши тему єзуїтів, деякі слухачі нас питали «а чому ми вибілюємо єзуїтів?». Дехто так думає й досі! Тому на кожному заході, байдуже чи я є лектором, чи хтось інший, ми завжди наголошуємо на відкритості до діалогу. Кожен, хто не погоджується з нашими студіями і висновками, які з них випливають, може прийти до нас і ми разом будемо обговорювати конкретні теми. Наголошую, що ми готові до дискусій, які базуються на історичних документах, дослідженнях тощо, а не на чиїхось словах, висновках якогось одного автора книги  чи публікаціях в мережі Інтернет. Пройшло 2 роки і, на жаль, (чи на щастя) бажаючих дискутувати в рамках наукового поля ще не було (сміється). Стосовно ж храму, як на мій погляд, то ця «прив’язаність» навпаки допомагає, адже немає розпорошеності та є розуміння, що подальший розвиток студій прямо впливає на розвиток як музею-підземелля, так і власних екскурсій.

Товариство Ісуса оповите численними міфами – як у загальносвітовому контексті та й у нашій країні – «чорна гвардія Ватикану», «солдати папи» тощо. На твою думку – звідки це взялось і чому деякі люди досі поширюють ці міфи?

«Чорна легенда» єзуїтів почала формуватись ще за життя засновника Товариства Ісуса – св. Ігнатія. І пов’язана вона з єзуїтками… Була така панянка – Ізабель Розе з Барселони, яка свого часу допомагала фінансово Лойолі, коли той починав свій духовний шлях. Дізнавшись про зростаючу популярність св. Ігнатія, вона разом з двома подругами, прибула до Риму, щоб скласти обітниці перед ним і стати першими єзуїтками. Ігнатій одразу побачив, що їх  присутність принесе лише шкоду (як показала практика, він був правий) і відмовився приймати їх. Вони ж вирішили одразу звернутись до папи, щоб той наказав Лойолі змінити своє рішення. В результаті обітниці вони таки склали (тобто де факто, єзуїтки таки з’явились), але замість побожного життя вони намагались використати своє перебування в Римі в інтересах свої родичів. Ігнатій, звісно, був не в захваті від такої поведінки, яка лише шкодила репутації Товариства, тому зробив все, щоб «здихатись» їх. Йому це вдалося. Цим трьом панянкам, звісно, це не сподобалось і вони звинуватили Ігнатія в обмані з метою заволодіти їх коштами (а вони були з багатих купецьких сімей). Згодом, коли емоції вляглись, сама Ізабель попросила вибачення за ці звинувачення, але, як то кажуть, слово не горобець, вилетить – не спіймаєш. Почин був даний. Іншим, і більш вагомим «джерелом» появи негативного образу стало, як би це не звучало, особливе ставлення до інституту папства. Знаємо, що єзуїти приносили 4-у обітницю – послуху Папі Римському. Цей факт, разом з успішною діяльністю Товариства в різних країнах світу призвів до формування образу «солдат Папи», який плавно трансформувався у формулювання «знаряддя в руках Ватикану». Відповідно, ставлення до єзуїтів в різних країнах дуже часто залежало від ставлення до політики папства. В кінцевому результаті скасування Товариства стало своєрідним політичним компромісом між Ватиканом та світськими державами. Остаточно образ єзуїтів сформувала епоха Просвітництва, яка стала відомою, зокрема, своєю антирелігійною риторикою. Саме в цей час єзуїти стали таким собі колективним «цапом-відбувайлом» на прикладі якого показувались всі недоліки Церкви та релігії в цілому. Звісно, є й інші сюжети, де єзуїтам приписують «всі гріхи світу», але загалом їх можна назвати найвідомішими жертвами чорного піару. Це все, звісно, не означає, що вони всі були святими і завжди правими у всьому, але як казав Христос: «Хто без гріха, нехай перший камінь кине», кожну ситуацію слід розглядати окремо…

Чому люди поширюють ці міфи…скандальні історії завжди «на слуху», а щоб перевірити їх, треба часто докладати немало зусиль і часу. Не у всіх є час та бажання таким займатись, тому для цього є й ми

Чи варто боротись з цими міфами – адже переконати усіх у помилковості міфів просто неможливо?

Однозначно варто. Бо ці міфи впливають на свідомість, а від так й на світогляд. Ми знаємо, що досі є багато людей, які живуть історіями про те, що «католики вірять в Папу, а не в Христа», «католики палили людей не їхньої віри» і т.д. Це формує певний образ людей і стереотипищодо них. Так формуються своєрідні «кордони», які навіть у ХХІ ст. в межах однієї країни сприяють розділенню нації, а не її об’єднанню. Щодо «переконати усіх». Усіх переконати в чомусь – неможливо. Та й не потрібно. Важливо створити певне інформаційне поле, яке б надавало людям необхідну інформацію, яку можна перевірити науково, для формування власної думки. Чим більше інформації, яка має під собою наукову основу, тим менше можливості для маніпуляцій. В епоху інформаційних воєн це надзвичайно важливо. Адже єзуїти – це лише приклад. Таких «чорних легенд» є безліч починаючи від вкраденої історії Русі, продовжуючи Мазепою, УПА і до сьогодні.

Ще одним поширеним твердженням є фраза «єзуїти – католики, отже – поляки, а відповідно – не наші». Чи єзуїти є «нашими» та кому ж належить їхня спадщина – матеріальна та ідейна – у Львові?

Уявлення про тотальне протистояння «католицького» і «православного» світу є дуже спрощеним та маніпулятивним. Ми маємо дуже багато прикладів нормальної співпраці між людьми різних конфесій. Те саме й з ототожненням католицизму з поляками. Особливо це помітно у XVI ст. Перший єзуїт на теренах Речі Посполитої – Альфонс Сальмерон, оцінивши ситуацію в країні писав до Риму листа, в якому переконував Генерала єзуїтів, що «Польське королівство є краєм для Церкви втраченим, а для Товариства недоступним». Зараз це твердження є як мінімум дивним. Те саме й з національним складом. Один з анонімних авторів-критиків єзуїтів писав у XVII ст., що поширення Товариства на теренах вже Речі Посполитої є шкідливим для держави. Чому? Бо серед  монахів мало поляків, тому їх цілі не співпадають з цілями держави. Звісно, потім ситуація змінилась, але це не змінило ролі, яку відіграли єзуїти для України. Знаємо про впливи на формування освітньої традиції Києво-Могилянської академії, виховання відомих діячів (той же гетьман Богдан Хмельницький, митрополит УГКЦ Антін Ангелович), активне протегування створенню унійної Церкви, Добромильська реформа о. Василіян і багато інших моментів, які роблять єзуїтів якщо не «своїми», то хоча б «не чужими». Тому їхня спадщина є частиною нашого надбання і тому вимагає від нас хоча б збереження. Вивчення ж такого надбання, я переконаний, дасть ще один ключ до віднайдення нашої історичної традиції, яка дасть нам відповідь на питання «Ким ми були?», щоби зрозуміти ким ми стали і куди нам йти далі.

Розмовляв: Назарій Лоштин