«Ой хто хто, Миколая любить…» багато хто, прочитавши ці слова, одразу згадав про радісний час зимових свят, коли з’являється більше часу на родину і головним клопотом є встигнути придбати всім подарунки. Дня Святого Миколая очікують з нетерпінням діти (і дорослі також!) по всьому світу (всесвітньо відомий Санта Клаус це ж теж Святий Миколай, візуально «перетворений» в казкового персонажа). До святого з молитвами про заступництво звертаються моряки, подорожуючі, пекарі та навіть невинно засуджені. Що ж ми знаємо про одного з найбільш шанованих та улюблених святих християнського світу?
Сам святий Миколай жив у III-IV ст. н.е., тому документальних свідчень про нього залишилось вельми мало. В більшості ми дізнаємось про його життя з пізніших джерел. Мова йде, в першу чергу, про перекази V ст. та VII ст., в тому числі авторства св. Андрея Критського. Перші ж згадки про шанування святого Миколая відносяться до VI ст., а саме часів правління відомого Візантійського імператора Юстиніана (527-565 рр.) коли з’явилась перша церква в його честь у Константинополі. В 991 р. єпископ Регінальд вперше склав «Житіє святого Миколая». 1087 р. італійські купці здійснили перенесення мощей святого з Мири Лікійської до м. Барі, де вони знаходяться й досі. З цього часу можна говорити про утвердження шанування культу святого Миколая у християнському світі.
Як Ви зрозуміли, документальних свідчень про Миколая є небагато, тому й про подробиці його життя ми знаємо мало. Відомо, що він народився приблизно 15 березня 270 р. у Патарі, провінція Лікія (Римська імперія). Батьків звали Феофіл та Нонна і саме вони заклали глибокі побожні відчуття у майбутнього єпископа Мир Лікійських. Ймовірно, що свою роль у виборі священичого шляху відіграв й дядько Миколая, який був єпископом у Патарі. В молодості, Миколай відвідав Святу Землю, щоб побачити місця, де перебував Ісус. В приблизно 30-річному віці він став єдиним спадкоємцем маєтку батьків, які померли під час епідемії. Отримавши спадок, він вирішує роздати багатства бідним та розпочати свій шлях у церковній сфері. В цей же час з’являється відома легенда, яка дала початок традиції анонімних дарунків в день святого Миколая. Вважається, що майбутній святий дізнався про сім’ю, яка складалась з батька та трьох доньок, які не мали грошей на придане. Тому вони не могли вийти заміжі це ставило під загрозу їх майбутнє. Миколай знайшов їх помешкання і таємно вночі підкидав їм дорогі речі, завдяки яким вони змогли отримати придане і щасливо вийти заміж. Батько доньок дізнався ім’я добродія і ця історія стала відомою спершу в місті, а згодом і далеко за його межами. Так з’явилася традиція таємно дарувати подарунки в день пам’яті святого.
Згодом, Миколай став єпископом Мири в Лікії (поруч сучасного м. Демре в Туреччині). Будучи ієрархом Церкви він не залишив турботи про бідних і щороку 1 вересня збирав місцеве духовенство, щоб радитись як допомогти бідним. У 325 р. Миколай брав участь в Першому Нікейському соборі, на якому був прийнятий Символ віри, який досі виголошують християни на Літургії. Про подальші роки його життя відомо надто мало. Знаємо лиш, що відійшов до Бога святий 6 грудня 342 або 343 р. (за юліанським календарем 19 грудня).
Культ святого активно ширився в першу чергу завдяки мореплавцям і торгівцям. В ХІ ст. перша церква святого Миколая з’явилась у Києві на Аскольдовій могилі. З того часу, святий Миколай став одним з найбільш шанованих святих в українських землях.
У Гарнізонному храмі ікона святого Миколая з’явилась після відкриття храму в 2011 р. Автором образу є сучасний український художник-портретист Олександр Войтович. До цього, на місці ікони святого Миколая знаходився образ святих апостолів Петра і Павла, який був знищений у радянський час. Зважаючи на значення пошанування святого в греко-католицькій традиції, досі в храмі кожного четверга о 12:00 відбувається акафіст до святого Миколая.