Покровитель Іспанії та Філіппін, єзуїтів та військових, шляхтич, який «до 26 років віддавався марнотам цього світу», але покинув усе, щоб служити Богу. Його переслідувала інквізиція та це лиш допомогло йому стати одним з символів своєї епохи та заснувати найчисельнішу монашу спільноту в Католицькій Церкві. Його ім’я – І́ніго Ло́пес де Река́льде Лойо́ла, скорочено просто Ігнатій Лойола.
Народився майбутній святий 23 жовтня 1491 р. у Аспейтій (зараз Іспанія тоді королівство Наварра) у шляхетській сім’ї в якій був 13-ою дитиною. Будучи шляхтичем, звісно, обрав військову кар’єру і поступив на службу до нахреського герцога у Кастилії. Після початку франко-кастильської війни за Памплону бере активну участь в бойових діях і переконує гарнізон Памплони чинити опір переважаючій армії французів (в якій, до слова, служив брат Франциска Ксав’єра, майбутнього соратника Лойоли). Під час бою за цю фортецю отримує тяжке поранення ніг. І з цього моменту ми вже маємо набагато більше відомостей про нього. Найперше, його характер. Під час лікування йому роблять невдалу операцію ніг, в результаті якої одна нога стає довшою за іншу. Розуміючи, що це ставить хрест на можливості відновити військову кар’єру, Лойола сам просить зробити ще одну операцію (і це в час, коли анестезії ще не було), яка теж була невдалою. Під час процесу реабілітації, звісно, потрібно було чимось займатись. Найбільш доступним було читання. Але саме в той час, найбільш доступною була релігійна література в тому числі Житія святих. Читаючи їх Лойола настільки перейнявся релігійними почуттями, що вирішив покинути мирське життя і розпочати шлях духовних подвигів. Опускаючи деталі, які описані в його своєрідній автобіографії «Заповіт прочанина», зазначимо, що йому довелось багато що пройти доки він отримав Откровення, яке дало Католицькій Церкві одну з найважливіших духовних практик. Мова йде про Духовні вправи, авторства самого св. Ігнатія. Після довгих подорожей, він вирішує, що має отримати добру освіту, щоб стати священиком. Так його дорога приводить до Парижу. Тут він закінчує місцевий університет, де знайомиться з людьми, які стануть його соратниками та співзасновниками майбутнього Товариства Ісуса, яке ми називаємо орденом єзуїтів.
Про вплив Лойоли на розвиток єзуїтів можна писати не одну книгу. Його зусиллями Товариство за дуже короткий час організаційно надзвичайно широко розрослось (осередки Т.І. з’явились майже у всіх кінцях світу), єзуїти взяли на «озброєння» освітню складову, яка зробила їх відомими на весь світ та ще багато чого важливого сталось. Не дивно, що створений ним орден активно пропагував культ святого Ігнатія (помер 31 липня 1556 року, канонізований 12 березня 1622 р.).
Перший вівтар святого Ігнатія з’явився у львівському храмі, незадовго після відкриття – у 1640-их рр. У XVIII ст. створили новий, коштом сім’ї Яблоновських. Наявний на сьогодні вівтар та ікона є творінням ХІХ ст. Вівтар був реставрований спершу 1845 р., потім 1905 р. та у 1935-37 рр. В наші дні його відновили у 2017 р. Ікона святого, виконана знаним художником Алоїзієм Рейханом (олія, полотно) у 1843 р. До слова, цей вівтар далеко не єдине місце, де зображений святий Ігнатій. Наприклад, поруч самого вівтаря у правій наві є фреска «Облога турками Львова 1672 р.,» де Ігнатій разом з святим Станіславом Косткою виступає рятівником Львова від турків. Є фреска з зображенням Лойоли й у головному вівтарі. Також є дві скульптури і ще багато місць, де зображений засновник єзуїтів. Та головним символізмом, на нашу думку, є те, що святий Ігнатій є покровителем військових. Тому незважаючи на всі зміни протягом історії, його почитання є досі актуальним.