У переддень лекції “Під пильним оком КДБ: іноземні туристи у Львові в 1960-70их рр.” пропонуємо Вашій увазі невелике інтерв’ю з лектором – к. і. н., доцентом ЛНУ імені Івана Франка Русланом Сіромським.
Доброго дня, Руслане Богдановичу! Дякуємо, що погодились поспілкуватись з нами щодо Вашої найближчої лекції у підземеллі, яка стосуватиметься доволі цікавої теми: іноземних туристів у радянському Львові…
Традиційно, туризм ми ототожнюємо з демократичними країнами, де є можливість вільного пересування. Яким ж він був у тоталітарній країні? Чи можна було потрапити за «залізну завісу» з сторони СРСР і навпаки?
Увага до розвитку іноземного туризму в Радянському Союзі зросла в період “хрущовської відлиги”, коли місцеве керівництво заходилося поліпшувати репутацію країни на міжнародній арені. Іншим аргументом, так би мовити економічним, були сподівання залучити до казни валюту від перебування іноземців. Утім, розбудова туристичної інфраструктури вимагала величезних капіталовкладень – значно більших від того, що вдавалося заробити на туристах. Тому іноземний туризм в Радянському Союзі виконував передусім пропагандистську роль – показати “соціалістичні досягнення”. А оскільки показувати можна було далеко не все, тому з’явилися чітко регламентовані туристичні маршрути і закриті режимні території. Про свободу пересування іноземні туристи могли тільки мріяти, оскільки працівники ВАТ “Інтурист” – організація, на яку покладали відповідальність у роботі з іноземними туристами – практично не відходили від них ні на крок. Так само іноземні туристи перебували під пильною увагою КДБ, співробітники якого фіксували будь-яке відхилення того чи іншого туриста від маршруту, фотографування “неприглядних місць”, суперечливі висловлювання. За недотримання правил перебування в СРСР іноземців могли штрафувати, а за повторні порушення – депортувати.
Зараз Львів є одним з центрів туристичної галузі в Україні. Чи був він таким у 60-70-х рр. ХХ ст.?
У першій половині 1960-х років Львів не розглядався як важливий туристичний центр в межах УРСР. Вивчення матеріалів Управління з іноземного туризму (створене 1964 р.) дає підстави стверджувати, що більше уваги приділяли розбудові інфраструктури Ялти та Одеси. Лідером за кількістю іноземних туристів залишався Київ, причому українська столиця була серед трьох найбільших туристичних центрів Радянського Союзу. Львів у 1964 р. відвідало лише 9 766 іноземних туристів (2 725 із країн Заходу), тоді як у 1972 р. вже 32,8 тис. іноземців. Така тенденція зберігалася й надалі: якщо за кількістю туристів Львів у 1960-х роках займав 5–6 місця в УРСР, то з 1979 р. вийшов на друге місце після Києва.
Якою була «туристична пропозиція» Львова? Зараз ми маємо безліч готелів, місць розваг та відпочинку, багато екскурсійних програм. Як це виглядало тоді?
Станом на 1964 р. на Львівщині як туристичні значилися 73 об’єкти, але в тому ж році було вирішено “для повнішого відображення соціалістичних досягнень” додати нові об’єкти. Крім власне архітектурних пам’ятків, в екскурсійні програми входили підприємства (наприклад, взуттєва фабрика “Прогрес”), об’єкти житлового будівництва, медичні заклади. Обов’язковою складовою візитів іноземних гостей виступали зустрічі з партійними діячами, вечори дружби народів, пропагандистські лекції. Не дивно, що багато-хто волів цікавіше провести час і вислизнути з-під опіки гіда та інших співробітників “Інтуристу”.
Якою могла бути мотивація для іноземців приїздити до нашого міста? Мало того, що СРСР так ще й далеко не «передове» місто держави…
По-перше, для туристів з-за кордону відвідини СРСР й, зокрема, тодішньої Української РСР, були такою собі екзотикою. По-друге, якщо проаналізуємо те, хто приїжджав, то побачимо: щороку близько половини всіх іноземних туристів у Львові складали громадяни США, ФРН, Великої Британії та Канади українського походження. Вони їхали на рідну землю, щоб зустрітися з родичами, відвідати пам’ятні місця української історії. Крім того, туризм у той час став дуже важливим каналом передання для публікації на Заході самвидавних матеріалів українських дисидентів і завезення “тамвидаву”.
Перебування іноземців у СРСР ніколи не було поза увагою спецслужб. Чи підозрювали про це самі туристи?
Для тих іноземців, котрі наважилися їхати як туристи до Радянського Союзу, зазвичай укладали спеціальні пам’ятки. Наприклад, спеціальні роз’яснення підготувала американська сторона, для якої в умовах “холодної війни” було дуже важливо, щоби її громадяни не стали жертвами спецслужб супротивника. Тож, іноземні туристи були свідомі того, що за ними стежать – і візуально, і з допомогою технічних засобів. Іншу пам’ятку, передусім для українців з діаспорі, розробила Інформаційна служба “Смолоскип”. У ній дуже детально описано, як уникнути можливих неприємностей – від виявлення підкинутих провокаційних матеріалів і аж до “романтичних знайомств”.
Більше Ви зможете дізнатись вже завтра о 19.00 на лекції у підземеллі :-)
Початок: 19.00;
Вартість: 30 грн./особа.
Сторінка події у мережі Facebook:
https://www.facebook.com/events/244030619861637/