Історія Гарнізонного храму пов’язана з багатьма відомими, на свій час, шляхетськими родинами, які залишили по собі згадку в інтер’єрах храму. Однією з таких сімей були Яблоновські, надгробки яких ми можемо й сьогодні бачити у лівій частині церкви.
Сам рід походив з Мазовії і як представники шляхти, вони мали свій родовий герб – Прус ІІІ. Цей герб став своєрідним «маркером» по якому можна визначати чи мали Яблоновські стосунок до тієї чи іншої будівлі. У Гарнізонному храмі цей герб теж є і не спроста. Справа в тім, що вже у XVII ст. великий мечник коронний та маршалок сейму Речі Посполитої Ян Станіслав Яблоновський був похований у криптах храму. Правдоподібно, що він міг бути учнем львівських єзуїтів, тому й обрав це місце для свого вічного спочинку. В пам’ять про нього зберіглась епітафія у лівій частині церкви. Але важливіше інше. Ян Станіслав став першим, але далеко не останнім з свого роду, хто мав стосунок до храму. 1630 р. Ян Станіслав одружився з Анною Остроруг, сповідником якої був відомий єзуїт Петро Скарга. В сім’ї народилось троє дітей: Софія, котра згодом вийшла заміж за Франциска Дідушицького (який теж мав стосунок до львівських єзуїтів), Станіслав Ян – відомий військовий та політичний діяч та Катерина, яка стала дружиною львівського підкоморія Кшиштофа Ходоровського.
Станіслав Ян Яблоновський видатний військовий свого часу. Ціле своє життя був у тісних стосунках з отцями Товариства Ісусового, але залишив слід в історії, як «чоловік з поля бою». Брав участь, практично у всіх великих битвах за участі польських військ. Відзначився у битвах під Віднем та під Парканами у 1683 році поряд з майбутнім королем Речі Посполитої Яном Собеським.
Станіслав Ян Яблоновський у шлюбі з Маріанною з Казановських виховували п’ятеро дітей. Троє синів – Ян-Станіслав, Александр-Ян та Станіслав-Кароль також були вихованцями єзуїтів. Спершу навчались у Львові, а згодом усі виїхали до Праги.
Саме Ян-Станіслав згодом профінансував вівтар святого Франциска Ксав’єра та епітафію своїм батькам у львівському храмі єзуїтів. Був відомий як як письменний, автор історичних, етнографічних та політичних творів. Ще під час навчання у Франції (паризька єзуїтська академія) познайомився з майбутньою дружиною Іоанною Марією маркізою де Бетуне-Шабрі. Мали у цьому шлюбі семеро дітей. З яких троє синів теж здобували освіту у єзуїтів. Закінчили своє життя у Львові і вже за традицією були поховані у криптах храму у родинному гробівці.
Як бачимо, саме освіта, яку надавали єзуїти, пов’зала між собою багато відомих родів, які опікувались храмом за свого життя та залишили по собі пам’ятні речі в храмі по своїй смерті. Що саме ці люди зробили для храму і за що були удостоєні такої пам’яті ми розкажемо у наступних дописах.
