Мабуть кожен, хто цікавився минулим Львова знає історію про те, що місто назване в честь князя Лева. Однак, на цьому, зазвичай, розповідь про нього закінчується. А дарма. Про цього князя є що сказати і треба сказати! Адже мова йде про засновника нашого міста. Тут, мабуть, Ви подумали, що я помилився, адже вважається, що Львів заснував король Данило. А ні, не помилився. І розібратись в тому, чому саме Лев є засновником Львова нам допоможе інтерв’ю з професором, доктором історичних наук, завідувачем кафедри історії середніх віків та візантиністики ЛНУ імені Івана Франка Леонтієм Войтовичем, записане у 2019 р.

Технічні моменти: жирним шрифтом написані питання до Леонтія Вікторовича; курсивом – контекст подій, поданий ним; підкреслений текст – примітки.

  • Найперше, дякуємо Вам, Леонтію Вікторовичу, що погодились до нас завітати і поговорити на різні теми давньої історії Львова. Традиційно, коли ми говоримо про князя Лева, то очевидно згадуємо про нього лише в контексті історії про заснування Львова. Хоч, звісно, це був лише епізод з його життя. Тому, спершу хотілось би дізнатись про те, коли він народився, ким були його батьки? Про батька ми знаємо, а ким була його мати, брати, сестри? І загалом про його молоді роки життя.

Звичайно, коло наших знань обмежене наявністю джерел. Ми знаємо, що його мама була донькою Мстислава Удатного і звали її Анна. Сам Мстислав був внуком Ярослава Осмомисла. В процесі боротьби за спадщину Романовичів він, на той час уже прославлений полководець, хоч і князь невеликого Торопецького князівства, з’явився на наших теренах в ситуації, коли боярство шукало виходу з ситуації, яка склалась (а це був час, коли поляки з угорцями після угоди в Спіші 1214 р. розділили Галицьку землю, посадивши в Галичі угорського короля Калмана, а Перемишиль перейшов полякам. Угорці занадто швидко почали прибирати до рук галицьку територію, нав’язуючи свої, в тому числі й релігійні моменти), але не хотіло Романовичів в якості правителів. Але в той момент король угорський Андрій ІІ (батько Калмана), вирішив що сам може «проковтнути» Галицьку землю і відібрав у Лєшка Білого Перемишль. Лєшко Білий згадав, що в Ярослава Осмомисла залишився живий внук – Мстислав Удатний і  запросив його на ці землі. Мстислав з’являється у Галичі. Мати Данила та Василька Романовичів визнає його права і в 1219 році вони одружують Данила з Анною (донькою Мстислава). У них народились діти. Найстаршим сином був Іраклій. Коли народився Лев точно ми не знаємо. Іраклій, очевидно, народився десь у 1220 році, ну а Лев десь 1225 р. Це – думка Даріуша Домбровського, Володимир Александрович думає, що він молодший, я думаю, що десь так між 1223 і 1225 роком. Були в нього, звичайно, і молодші брати. Наступний за Левом був Роман, тоді Шварн і Мстислав. І були ще доньки. Іраклій рано помер. Зверніть увагу, що їх бабуся була візантійською принцесою і звідси з’являються на Русі перші імена чисто грецькі. Тому, що і Данило – ім’я грецьке, і Лев. До речі, він був першим Левом. Далі підуть ще багато Левів і на півночі і на сході, а поки він був першим Левом на Русі. Іраклій зрозуміло, що візантійське ім’я, та й Василько теж, хоч це ім’я було досить поширене, бо його взяв ще Володимир Святославович[1]. Ми знаємо й те, що у 1240 році, коли Данило здобув Київ напередодні монгольського наступу (раніше монголи взяли північно-східну Русь: Новгородську землю, Володимиро-Суздальску землю, Рязанську землю у 1239 р. і Чернігівську землю), то поїхав в Угорщину до короля Бели IV домовлятися про союз проти монголів. Такі союзи в ті часи і раніше підтверджувалися шлюбними угодами. Чому шлюбними угодами? Всі писані угоди і всі клятви порушувалися, як сьогодні. Єдине, що могло стримати – це шлюб.  Чому? Народжувалися діти і брат проти брати чи внук проти діда, чи син проти батька – це вже були нонсенси. І тому це вважалось за стримуючий чинник. На жаль, не завжди це діяло, але певною мірою все ж стримувало. Для того, щоб пропонувати угорському королю свого сина, Данило мусив наділити його якимось уділом. Так Лев отримав Перемишльське князівство. Це ми знаємо, це було 1240 року. З угоди тієї нічого не вийшло. Бела IV недооцінив монгольську небезпеку і поплатився за це, бо вже в березні 1241 р. у битві при р. Шайо угорське військо було розгромлене, а сама Угорщина розорена. Тим не менше, угода тоді не була укладена.

Далі ми зустрічаємо Лева під час продовження боротьби за галицьку спадщину, коли Ростислав Михайлович (двоюрідний брат Данила Романовича) за підтримки угорців пробував поборотися за Галич. Це 1244-1245 роки.

  • Скільки було років на той час Леву?

Ну, 20 років ще не було. Він ще молодий був, бо в битві під Ярославом (чим закінчилась боротьба з Ростиславом Михайловичем) сказано, що він був ще «детеск». Детеск – це лицарська ступінь, тобто він ще не мав золотих шпор і ще не був лицарем. І хоч він командував полком, який вирішив долю битви, при ньому був Василько Гаврилович, досвідчений полководець-боярин.

  • Як опікун?

Як порадник і опікун одночасно, князі боролись в перших рядах і їх потрібно було оберігати і від загибелі під час бою.

  • А хто займався його вихованням? Щось відомо про його молодість?

Зовсім не відомо. Ми взагалі про виховання не знаємо. Очевидно, що Дмитро Дедько походив з родини вихователів – «дядьків», які виховували котрогось з князів. Мабуть, батько Дмитра Дедька був вихователем або Болеслава Тройденовича, або котрогось з князів Андрія чи Лева Юрійовичів. А так ми не знаємо нічого. Про Лева ж можемо сказати, що він все життя так би мовити не злазив з коня. Це був полководець. І це не дивно, бо починаючи з 1245 року не було майже жодного мирного року. І Лев брав участь в тих подіях, не зважаючи на те, що він був князем Перемишльським (а після 1245 року ще й Белзьким). До речі, Львів збудований на межі Перемишльського і Белзького князівства, на белзській стороні. Тому, що він на ріці Полтві, а Полтва впадає в Західний Буг. То Волинська земля. А межа між Галицькою та Волинською землею – це вододіл, басейн Сяну та Дністра – це Галицька земля, а басейн Західного Бугу і Прип’яті – це волинська земля.

  • То, виходить, що Данило навчав Лева державним справам, надавши вищезгадану землю?

Всі так робили. Взяти, наприклад, Романа Мстиславича. Його перший подвиг, який малювали до XV ст –  це як чисельно менше військо Новгорода розбило військо Андрія Боголюбського. А новгородським князем, на той час, був Роман Мстиславович, якому було 15 чи 16 років. Його так і зображали на іконах маленьким хлопчиком і  вважали за чудо, що Господь допоміг і вони розбили те військо. Князь був символом, тому його відправляли з якимись довіреним боярином, давали уділ, яким він розпоряджався повністю. Фактично, оці уділи на Русі, як і герцогства у Європі, це державні одиниці, які повністю автономні. Князі можуть робити все, що хочуть, тільки загалом входять в ту структуру, якою була Київська Русь, чи, в даному випадку, Галицько-Волинська держава, яка стала Королівством Русі.

Як фігура, Лев абсолютно не менший за Данила Романовича. І умови його діяльності були значно складніші. За його часів Галицько-Волинська держава або ж королівство Русі, а саме так у всіх європейських джерелах вона й називалася, сягала найбільших розмірів. Йому вдалося приєднати Люблінську землю, йому вдалося приєднати значний шмат Закарпаття в процесі війни з Ласло Куном, угорським королем. Комітат Берег – точно, комітат Угоча мабуть, і комітат Земплін, також під кінець правління до складу його держави входив Київ.

  • Фактично виходить, що Лев це найближчий соратник Данила і багато що перейняв від нього.

Так, але через нюанси Галицько-Волинського літопису ми маємо лише окремі моменти. Справа в тому, що Галицько-Волинський літопис в тому варіанті, в якому він до нас дійшов, це відкорегований літопис волинським редактором, або самим князем Володимиром Васильковичем, або людьми його кола. Лева вони не любили. Можна сказати навіть гірше, ненавиділи. І ось цей кусочок, до смерті Данила, Лев «князь думен і хоробор», а потім підступний і так далі. Чому так? Лев у своїх інтересах, змушував ось тих князів брати участь то у походах на Угорщину, то у походах в Польщу, у походах в Австрію так як брав участь у багатьох моментах і тому вони, як його васали, були змушені це робити. Для Володимира Васильковича, очевидно, як для людини, яка не любила походів, була книжником і мала певну образу на Лева. І при першій же нагоді, коли йшла боротьба за польську спадщину і коли Лев з Ногаєм до тої боротьби затягнули монголів і хан Телебуга робив похід спочатку на Угорщину, а потім на Польщу, то оці волинські брати кілька разів Лева підставляли ґрунтовно. Вони зустріли монголів раніше. Володимир, вмираючи, заповів Володимирське князівство своєму двоюрідному брату Мстиславу, молодшому брату Лева. Монголам ця конфронтація між князями була вигідна і якийсь час це королівство перестало існувати, воно розпалось знову на дві частини. Але невдовзі Ногай скинув Телебугу, повернув собі своє значення і потім не тільки допоміг Леву об’єднати ці дві частини, а й допоміг приєднати Київ. То, що збирався зробити Данило, але не зміг, через монгольський наступ, а фактично через Александра Невського (Данило, після поїздки до Батия, отримав набагато більше, ніж інші. Він отримав ярлик на Галицьку і Волинську землю. Також його взяли в родину Чингізидів, запросили святкувати Новий рік з чорним кумисом (напоєм принців) і т.д. Але Данило розраховував на інше, зокрема на те, що повернеться звідти як Великий князь Русі, як представник найстаршої гілки. Однак йому дали зрозуміти, що ніякої Русі вже нема, є монгольська імперія і з кожним з князів вони вестимуть свою політику, мовляв «Ми тобі дали дві потужні землі, ніхто інший подібного не має, тому тішся». Повернувшись, Данило почав утворювати коаліцію проти монголів. І ось оце прийняття титулу короля не Галичини та Володимирії, як угорські королі, а короля Русі – це виклик монголам, це претензії на звільнення і володіння всією Руссю. Звичайно, він шукав союзників. Ними були і Тевтонський орден, і польські князі, серед яких був і угорський король Бела IV – тесть Лева, і німецькі князі різні. Але Данило шукав опертя і на сході, тому він видав свою дочку за Андрія Ярославича. Очевидно, він (Данило) допоміг, щоб монголи поставили Андрія Ярославича Великим князем Володимирським. А Александр Невський, старший брат Андрія Ярославича, опинився в тіні. Що він зробив? Так як Батий вже був хворий, він поїхав до Сартака, який опікувався руською землею  і розказав про коаліцію, яка готувалась до повстання. Сартак дав йому військо. Андрій був розбитий і втік у Швецію. Це 1252 рік. І на початку 1253 р. Куремса з монголами, пов’являється під Кременцем. Кременецький комендант хоч і показав ярлик Опісля цього було ще  два походи Бурундая.)

Загалом, монгольський вектор складав важливу роль в політиці що Данила, що Лева. Обов’язково. Фактично, Лев був першим князем, який повністю використав монголів у своїх експансивних планах. Але через це, він не приймав королівського титулу, щоб не дразнити їх.

От власне це було одне з моїх питань, адже Лев – син Данила, але по його смерті не прийняв королівської корони.

Лев не прийняв корони, але цікаво, що західні джерела називають його «королем». Для прикладу, візьмемо матеріали, розміщені у виданні «Monumenta Germaniae Historia», яке складає понад 200 томів, заповнених латиномовними хроніками. Там є вся ця інформація. Звісно, на таку справу потрібно багато людей, і це при тому, що маса матеріалу ще не видана. Багато ще є по бібліотеках, але треба більше людей, які знають мову і можуть з цим працювати. Окремо стоїть й питання грошей на такі дослідження. Ми могли б знайти багато цікавих речей. Наприклад, в одній з хронік описується весілля одного з родичів Белли IV. На весілля запрошена родина. Король сидить за окремим столом, Лев сидить разом з ним. А це теж багато про що свідчить. І так далі.

До речі, про Белу IV. Один з популярних сюжетів, поряд з заснуванням Львова, це, власне, його одруження з Констанцією, донькою Бели IV. Але це питання теж до кінця не зрозуміле. Очевидно, що Лев став таким собі «знаряддям» короля Данила для залучення в союз угорців. І таким союзом мав стати шлюб з Констанцією.

Ні, от тут була зовсім інша ситуація. Бела IV підтримував  Ростислава Михайловича (двоюрідного брата Данила), який навіть після 1245 року іменує себе князем Галицьким і має володіння на Закарпатті. Данило поїхав в Орду і повернувся звідти з ярликами. Інший момент, в битві на Лейті загинув Фрідріх ІІ Сварливий, герцог Австрії. Відтак, на австрійський престол претендують чеські Пшемисліди, що змушує Белу до дії (через зовнішньополітичне становище Угорщини). В таких умовах, скориставшись тим, що печатник Кирило, повертався з Нікеї, де його поставили на митрополита, через Угорщину, Бела IV запрошує його, щоб через нього встановити мир з Данилом через шлюб Лева з Констанцією. І 1247 р., після того як Бела продемонстрував, що Ростислав вже не є претендентом на Галицьку землю, перевівши його в князівство Мачва на кордоні з Болгарією (цікаво, що після цього він взяв участь в боротьбі за Болгарський престол і навіть взяв титул василевса, тобто імператора Болгарії). Щодо Лева. Шлюб відбувався у Зволені, що на кордоні з нинішньою Словаччиною. Ми, свого часу, мали дискусію з угорською дослідницею Мартою Фонт, щодо обряду в якому відбувався шлюб. Так от, в замку є каплиця (нинішній стан відображає XVIII ст., а тоді все було інакше), яка була католицька. Однак, шлюб давав митрополит Кирило явно не за католицьким обрядом. І от всі легенди, пов’язані з львівськими домініканцями… Ну, як правило, жінки йшли до тієї Церкви, до якої належав чоловік. Це було однозначно і я не знаю жодних прикладів, щоб було по-іншому. Щодо домініканців, то вони, очевидно, використали у свій час цю легенду у своїх цілях. Очевидно, Констанція була вихована в католицизмі. Сім’я Бели IV була дуже побожна. Сестра Констанції – Кінга взагалі взяла шлюб чистоти. І поцілувала свого чоловіка два рази: перший – коли був шлюб, другий, коли він вже лежав у труні.  Після цього одразу пішла в монастир, бо вважала, що так мала зробити раніше. Вона була у Львові також, це ми знаємо з «Життя святої Кінги». Знаємо також, що під час того як Телебуга тримав Львів в облозі, Констанція знаходилась в монастирі кларисок в Старому Сончі, разом з Кінгою. А з «Життя» Кінги ми знаємо, що будучи в монастирі, вона навчала монахинь візантійського багатоголосого співу. Наші історики музики часто кажуть, що григоріанський багатоголосий спів прийшов з Заходу. Так, десь він пройшов таку трансформацію, зокрема в Росії, куди він прийшов з Заходу. А на Захід він потрапив з Візантії. Навіть в церквах, де головне орган, а орган -це також візантійський інструмент, який використовувався при парадних виходах імператора і прийомах. Православна ж  Літургія Іоанна Злотоустого передбачає хори. Хор – це багатоголосий спів, це треба тренувати, тому це дуже дороге задоволення. У варварських державах (раннього середньовіччя) хор було важко впровадити, тому запозичували візантійський орган. У Візантії він мав призначення військове і для офіційних зустрічей, а на Заході його поставили до церкви. І він замінив хор.

  • Виходить, що скоріш за все, Констанція пішла за Левом в плані обряду.

Я думаю, що так. І оцей храм Івана Хрестителя, де вважають, вона похована,  скоріш за все, як і вважав Ярослав Дашкевич, є вірменським. Він був конфіскований першими львівськими католицькими архієпископами у вірмен на початку XV ст. Сама ж Констанція була похована в іншому місці. Можливо, в церкві святого Миколая, можливо на Низькому замку, де була каплиця. Тому що як писав Зіморович, і я йому вірю, що коли вони переїхали з Перемишля до Львова у 1270 р. то у Високому замку було зимно і вони спустилися у Нижній замок. Продовжуючи релігійну тему, треба згадати, що Романовичі були толерантні у релігійному відношенні. Це диктувалося політичною необхідністю. Для того, щоби конкурувати з монголами, потрібно швидко отримати великі ресурси. Ресурси міг дати приток населення. Саме тому, коли населення втікало перед монголами, князі їх радо приймали. Але важливішими були колоністи, ті самі німецькі чи караїмські, чи вірменські колоністи, які привозили гроші і зв’язки з своїми землями. А німці ще й нові ремісничі технології принесли. Для того, щоб вони сюди прийшли їм треба було найперше дати магдебурзьке право і можливість будувати свої храми. Це раз. Друге, Данило в дитинстві виховувався в Угорщині. Ходив до католицьких церков і це було для нього цілком природнім. Крім того, майже весь період  XIII ст. йшли переговори на рівні керівників Церков про об’єднання. Візантія, яка шукала союзників, погоджувалася на зверхність Папи, лише за умови збереження обряду. Мудрі папи, такі як Інокентій IV на то йшли, немудрі папи, такі як Олександр IV стояли на пріоритеті латинського обряду. Що з того вийшло ми знаємо.

  • Виглядає, що Романовичі були чи не єдиними православними князями, які активно родичалися з сусідами-католиками?

Не єдиними. Звісно, в монгольський період князі були більш відірваними від Європи. Але, наприклад, в домонгольський час галицькі князі в кожному поколінні мали зв’язок з угорськими. Волинські князі мали в кожному поколінні зв’язок з П’ястами. Так само й Полоцькі князі. Були й зв’язки з німецькими династіями. Якщо зважити, що до Фераро-Флорентійської унії не треба було перехрещуватися і не були потрібні ніякі дозволи на шлюби з католиками чи православними. То вже пізніші речі. Так само не було конфронтації між Церквами. Ми зараз звикли дивитися на ті часи через призму сучасних конфронтацій чи протистоянь епохи Реформації та Контрреформації.

  • Відповідно, одна з історій про заснування Львова в якості шлюбного дарунку Данила молодятам є неправдивою. Як мінімум по роках не підходить.

Це фантазія само собою. Це просто бажання «прив’язати» короля до Львова. Коли і звідки воно появилося? Воно появилося у Карамзіна. При чому Карамзін мислив зовсім іншими категоріями. Він, як людина XIX ст. був певен, що син має успадкувати владу батька по його смерті. Він знав дату першої згадки про Львів і знав рік смерті Данила (правда він вважав за рік смерті  1267, а не 1264й). Значить подумав, що саме Данило заснував Львів. Це він написав у примітці своєї праці. А він, як серйозний вчений, коли не був в чомусь невпевнений, то в основний текст того не вводив. Тому найцікавіші в його роботах саме примітки і тому коли видають його праці без них, то це невідомо для чого зроблена робота. В Галичині галицькі історики, починаючи від Зубрицького, Шараневича і Петрушевича, були твердими москвофілами і він (Карамзін) був для них іконою. Вони вхопилися за то і додали імені Данила приставку «Галицький», бо самі вони були галичанами. Данила б то образило. Бо він, по-перше, Галича не любив, а по-друге Галицька земля була лиш частиною його володінь, яку він завжди вважав не основною. І ось звідси пішла та легенда. Коли вже серйозні історики почали дивитися, то виявилося, що, скажімо, Галицько-Волинський літопис – це панегірик. І якщо про Холм написано чотири рази, що його заснував Данило і про церкву, де був похований, то про Львів і Данила ви не знайдете жодної згадки взагалі ніде в жодному літописі.  Як і жодного документу, який би їх  пов’язував. А так всі знали про Лева. Про це було написано, в свій час, на Галицькій брамі. Портрет Лева висів у Ратуші і його міняли у міру як він з часом ставав тьмяним. Той портрет, який ми знаємо, роботи Луки Долинського з XVIII століття, є, судячи зі доспіхів (які не відповідають часу, в якому жив Лев), перемальований з попереднього.

  • Чи маємо якийсь опис зовнішності Лева? Бо, фактично, крім портрету Луки Долинського ми нічого не маємо.

Не маємо, ніде. Єдине, що можемо судити, що портрет роботи Долинського близький до реалій. Бо є опис битви проти ятвягів, коли Лев кидається в гущу битви один проти чотирьох, відповідно він мав бути потужною «машиною». Друге, це опис коли він вбив Войшелка. Він не був вбитий якоюсь зброєю чи на поєдинку, Лев просто його вдарив і той помер. Це не дивно, адже Войшелк був монах, який постив, а Лев досвідчений воїн-лицар. Крім цього, ми нічого конкретного не маємо.

  • Повертаючись до теми Львова. Якщо це не шлюбний дарунок і не Данило заснував…

Ми маємо 16 джерел різних авторів, які пишуть що Львів заснував Лев.

  • Тому, що Львів належав до князівського уділу Лева.

Львів заснований якраз між 1245 і 1256 рр. між князівством Перемишлським і Белзьким посередині.

  • Очевидно, як опорний пункт.

На шляху Via Regia, було досить зручно і тому тут було засноване місто. Столиця туди переїхала, коли Лев став сюзереном королівства Русі. Бо це також є кордоном Белзької та Волинської землі та й Перемишль близько, тому столиця тут теж була зручною. Галича він теж не любив, хоч був князем Галицьким і вже на той момент (1270 р.) мав Галицьке, Белзьке і Перемишльське князівства.

  • Очевидно, були певні передумови заснування, особливо зважаючи на непевні часи.

Львів заснований у стратегічному місці. Я думаю, що однією з причин було падіння Звенигорода. Звенигород –  столиця землі, при чому воно стало єдиним містом, яке було зруйноване повністю і не відродилося.

  • Відповідно, Львів постав як «реакція» на падіння Звенигорода.

Певною мірою так.

  • Повертаючись до Лева. Ми з Вами вже говорили про його діяльність як сюзерена Галицького князівства. В контексті ось цих історій про його підступність, можна почути, що він на схилі літ пішов у монастир, щоб замолювати гріхи.

От тут є дві гарні легенди.  В угорському варіанті, який в ХІХ ст. виник, я не знаю на підставі чого, пишуть, що Констанція пішла в монастир по смерті Лева. В той же час виник варіант, що Лев пішов у монастир по смерті Констанції. Навіть якщо взяти 1225 рік, то в 1300 р. йому вже 75 років. Але що ми маємо в цей час? Маємо загибель Ногая у боротьбі з Тохтою.  І на стороні Ногая виступало Галицько-Волинське військо. Відповідно, після поразки, чекали вторгнення Тохти в цю землю. Тому це міг бути чисто політичний хід. Він, як союзник Ногая, йде в монастир, а його син отримує такий собі карт-бланш на домовленості з монголами. Однак, справи були трохи інші. Брат Тохти застряг в Нижньому Подунав’ї в боротьбі з нащадками Ногая, а сам Тохта, як і його попередники, продовжив боротьбу за Азербайджан. І це дало можливість Юрію (сину Лева) спокійно прийняти королівську корону, як людині, яка була незалежна від монголів. Тому, що королівська корона – це демонстрація незалежності від монголів.

  • Тобто син Лева був все-таки королем?

Так. При чому він отримує вже класичне королівство і що найпривабливіше для нього, в нього немає конкурентів.

  • Але він король Русі чи Галичини і Володимирії?

Король Русі. Більше того, чому згодом ця територія називалась Руське воєводство? Чому, коли в 1434 р. Польща вирішила анексувати Галицьку частину королівства, вона назвала його воєводством? Просто Руське королівство трансформується в Руське воєводство. І Владислав Ягайло титулується паном Руської землі. А угорські королі зберігають за собою титул королів Галіції і Лодомерії. І титул цей переходить до Габсбургів як королів Угорщини. І в XVIII ст. вони, як королі Угорщини, цей титул пред’являють. Правда, якби вони знали історію і те, що Лодомерія – це Волинь, то приєднали б і цю землю без заперечень. Але до того моменту, коли з’являється книга Енгля про Галицько-Волинську державу через  10 років, Волинь вже належить до Росії.

  • Розчарування, напевно, було великим.

А Росія вже нічого не віддала б.

  • Ну й на останок ще два питання. Ми говорили про монашество Лева, тож виникає питання: де ж він помер? Є  історія про Лаврівський монастир…

Хресне ім’я Лева – Онуфрій. Тому й постала історія про Лаврівський монастир. Правда є два монастиря святого Онуфрія. Один у Лаврові, інший у Львові. Оба монастирі претендували на статус патронального монастиря, бо мали мощі святого Онуфрія. Це цілком ймовірна річ, бо після здобуття Константинопля хрестоносцями, історія з мощами почала розбігатись по всій Європі. Кажуть, що Константинополь був пограбований. Ні. Це величезне місто і в багатьох місцях лише через 2 тижні довідались, що в них вже імператор латинський, а не грецький. Але до міста добрих тисячу років звозили християнські реліквії. І от ці реліквії лицарі-хрестоносці почали розносити по цілій Європі і підробляти багато з них. А деякі реліквії, наприклад, як ікона Матері Божої Ченстоховської, були привезені з Візантії. Наприклад, мати Лева привезла з собою релікварій з кусками Животворящого Дерева, яке знайшла мати імператора Костянтина в Єрусалимі. Цей релікварій був вивезений Казимиром ІІІ і був потім в числі коронаційних предметів польських королів. Корона Данила, як і Юрія, на мою думку, були переплавлені прусаками, разом з польськими у XVIII ст., тому їх нема чого шукати. А релікварій був вивезений польськими емігрантами і знаходиться в Парижі. Так от, такий самий релікварій, але з мощами святого Онуфрія був на наших землях, але невідомо в якому монастирі – львівському чи лаврівському. Зрозуміло, що Лев мав би приймати постриг у своєму патрональному монастирі. Скоріш за все це не був львівський, а був у Лаврові.

  • І там він може бути похований?

Мабуть, так. У монастирі знайшли багатий, посріблений саркофаг, але я думаю, що Ігор Мицько мав рацію, що саркофаг належав молдавському господарю. Тому що людина, яка йшла в монастир ставала ченцем. І був ти князем чи ні, ти ставав ченцем. А ченців хоронили навіть без трун. Ми коли проводили розкопки в Холмі, там цілий некрополь під храмом, було кілька чернечих поховань, але трун не було. Відповідно, Лева могли похоронити без усяких прикрас і може це й добре, тому що ніхто не буде ті кості чіпати потім.

  • Ну й на завершення. Очевидно, що у Львові є пам’ятник королю Данилу, аеропорт названий в його честь, і не в останню чергу через думку про Данила, як засновника Львова. Чи варто вшанувати Лева і яким чином це краще зробити?

Поставити пам’ятник – безперечно. Більше того, варто почати нормально писати таблички з назвами вулиць, а то куди не глянь – Д. Галицького, Я. Мудрого і т.д.

  • Дякую за розмову і чекаємо на Ваші нові дослідження.

[1] Хресне ім’я

Ознайомитись з працями професора Леонтія Войтович можна тут: https://bit.ly/2XrCArf

Розмовляв Олег Друздєв