Як ми й обіцяли, “Симболон” повертається до Львова! 19 жовтня перед львівською публікою виступить к. і. н., засновниця та Голова ГО “Симболон. Центр середньовічних та ранньомодерних студій” Людмила Ващук, з якою нам вдалось поспілкуватись перед заходом. Що з цього вийшло – читайте далі :-)
Привіт, Людмило! Дякую, що погодилась з нами поспілкуватись перед твоєю лекцією у Львові. Але перед тим, як ми перейдем до теми, яка звучатиме вже 19 жовтня, кілька питань «на загал». Найперше, всі знають, що ти історикиня, захистила дисертацію, тому виникло запитання: а чому саме історія?
Запитання дійсно цікаве, адже вибір може здаватися дивним. Професія історика сьогодні не надто престижна. Про це свідчить, хоча б те, що поки ти студент, то у тебе постійно запитують: «І що далі? Будеш працювати вчителькою історії? Підеш у школу?». І при цьому ще й таким співчуваючим тоном, наче у школі працювати ганебно. У мене це також запитували не раз.
Мабуть, тому молодь намагається обирати «модні» професії, йде на юридичні, економічні факультети. Але, як на мене, то такий вибір нічого не гарантує людині, якщо вона не любить свою справу/професію і не хоче працювати. У школі мені подобалася історія і я сама прийняла рішення вступати на історичний факультет. Проте я ще й малювала, п’ять років навчалася в художній школі. Тому думала якось поєднати історію та творчість. З цим, треба визнати, не склалося. Хоча сьогодні можна, мабуть, сказати, що я займаюся історією творчо))
Студії над європейською історією в Україні важко проводити. В першу чергу через важкість доступу до архівів. А тут ще й Франція… до найближчого архіву ой як не близько. Яким був твій досвід (проблеми і їх вирішення) на шляху написання своєї роботи?
З одного боку це нелегко, а з іншого –не все так однозначно. Якщо ви попрацюєте з сайтом Французької національної бібліотеки, то побачите скільки джерел оцифровано та викладено у вільний доступ. Багато документів видавалося томами. Наприклад, я користуюсь 7-ма томами ордонансів Франциска І. І це лише ордонанси, а є ще мемуарами його сучасників, листуванням, договори та ін. Все є в доступі або у вигляді оцифрованих манускриптів, або оцифрованих збірників документів. Збірники доступні для скачування на https://gallica.bnf.fr
Чимало джерел з історії середньовічної та ранньомодерної Франції зберігаються у Британській бібліотеці. Вони теж є оцифровані та з ними можна працювати. До речі, в цьому році був оприлюднений спільний проект цих двох установ, які удоступнили 800 манускриптів, з якими можна працювати: https://manuscrits-france-angleterre.org
Звісно, проблеми все одно існують. Проте як людина, яка шість років працювала співробітником у наших українських архівах, я добре розумію реалії цієї системи. Можу сказати, що науковці, які досліджують історію України, на жаль, мають не надто великі переваги. Це висновки, що базуються на моїх власних спостереженнях.
Але все ж ми, всесвітники, маємо проблеми з новою літературою, сучасними дослідженнями європейських вчених. Це дійсно проблема. Книги дорогі і їх не завжди можна придбати. Цього року, перебуваючи у Франції, я придбала найновіші праці, що мене цікавили, але така можливість випадає не часто. Ну і фінансова сторона питання теж турбує, адже це зовсім недешево.
Дисертація захищена, ступінь отриманий, логічне питання: «а що далі?». Шлях «класичної» наукової кар’єри ти не обрала, зате ти з колегою Стефанією Демчук створила «Симболон». Чи є цей проект своєрідною відповіддю на питання «а що далі?» для тебе?
Все трішки не так. Після завершення університету я протягом шести років працювала в архівах. Останні три з них – провідним науковим співробітником. Певний час навіть поєднувала роботу в архіві та в «Симболоні». Тому сказати, що я не обирала шлях «класичної» наукової кар’єри, не зовсім правильно. Я обирала, але там себе не знайшла! Це може бути окрема тема для інтерв’ю))
Проте після захисту дисертації я серйозно задумалася над тим, а що далі? Що робити з моєю темою, з історією пізньосередньовічної чи ранньомодерної Франції, яка в Україні наче б то нікому не потрібна. Знайти роботу, де б я могла реалізувати мої наукові інтереси, не змогла. Тому проект «Симболон. Центр середньовічних та ранньомодерних студій», власне, і став для мене такою «роботою». Ми самі створили для нас та для інших людей платформу, майданчик для діалогу, місце, де можемо ділитися результатами наших досліджень, запитувати поради один одного.
Повернімось до теми лекції. Тема медицини в середньовіччі – одна з найцікавіших, адже вона оповита стількома легендами. Наскільки багато ми знаємо про медичну галузь тих часів?
На лекції я планую зосередитися на медицині пізнього середньовіччя та прослідкувати розвиток медичних знань і світоглядні трансформації тогочасних людей. Проте це не можливо зробити, не звертаючись у більш ранній період. Сьогодні у Європі є чимало досліджень з цієї тематики. У нас, в Україні, їх дуже мало, але саме прикро те, що в мережі Інтернет розміщено дуже багато неправдивої інформації – усіляких перебільшень, викривлень та історій у темних фарбах заради трафіку на сайти.
Саме тому я бачу сенс писати науково-популярні статті для медіа порталів та ЗМІ. Так, це відбирає час дослідника, але результат того вартий. Чим більше якісного контенту з цієї теми, та й про середньовіччя взагалі, буде в інформаційному просторі, тим менше буде фейкової інформації.
Є думка, що західноєвропейська медицина увібрала в себе багато досягнень арабської. Чи це так і наскільки тісними були контакти між двома «світами» у цій галузі?
Це не просто думка, це дійсно було так. Взяти хоча б Медичну школу в Салерно, один із викладачів якої, Костянтин Африканський, познайомив європейців з арабською медициною. У 70-х роках ХІ ст. він викладав у Салерно та переклав на латину праці Гіппократа і Галена, а також ряд праць, трактатів арабських медиків. Переклади медичних трактатів арабських медиків сьогодні зберігаються в бібліотеках різних європейських держав, адже в середні віки їх використовували під час навчання на медичних факультетах.
Чи образ болю й антисанітарії в середньовіччі є правдивий? Чи, можливо, він дещо гіперболізований був у пізніші часи?
Про це ми точно будемо говорити на лекції. Адже часто заголовки статей в інтернеті аж кричать про криваву медицину у темні-темні віки. Проте це дуже суб’єктивно. Адже в наступні століття не було надто краще. Більшість збудників інфекційних хвороб були досліджені у ХІХ та ХХ столітті. А до того часу лікування не було і люди вмирати так само, як і в середні віки. З гігієною все також було не однозначно. Про це детальніше розкажу на лекції.
Історія будь якого періоду не є у чорному або білому кольорі. І ярлик «темні віки», що вживається щодо середніх віків, є несправедливим. Тому ми, історики, маємо не просто проводити наші дослідження, а й ділитися цим з громадськістю.
Більше Ви зможете дізнатись вже незабаром! 19 жовтня, 18.30 Підземелля Гарнізонного храму (вул.Театральна, 11; вхід з просп.Свободи)
Деталі на сторінці події у мережі Facebook:
https://www.facebook.com/events/420248955349408/