Одна з найменш відомих, хоч і постійно згадуваних святинь храму має доволі довгу історію. Пов’язана вона з представником відомого роду Дідушицьких – Єжи-Станіславом.

Майбутній ловчий, конюший великий коронний, староста жидачівский в юності навчався у львівській колегії з часів якої мав тісний зв’язок з Товариством Ісуса. Зокрема, відомо, що капеланом його сім’ї був єзуїт – Ігнацій Деламарс (Delamars). Ці відносини не припинялись протягом всього життя, при кінці якого він вирішив зробити значну фундацію своїм вчителям. Мова йде про фундацію каплиці святого Бенедикта.

Історія цих реліквій веде до Риму, де сам Єжи перебував у якості посла короля Августа ІІ. 1697 р. з нагоди його відї’зду з Апостольської столиці, папа Римський Інокентій XII подарував йому мощі одного з перших християн – св. Бенедикта. Святий Бенедикт був одним з перших християн, які служили в римському війську. За правління малолітнього імператора Александра Севера(222-235 рр.н.е.) його, як противника язичництва, за наказом префекта Доміція Ульпіана (відомого юриста, до слова) , який був ворогом християнства (на відміну від імператора), разом з іншими, стратили після тортур за відмову поклонятися богам.  По смерті, його тіло поховали в катакомбах св. Калліста*, звідки, в якості реліквій, й були принесені до двору Папи Римського.

По приїзді до тогочасної Польщі, Дідушицький розмістив ці реліквії у окремій каплиці в родинному маєтку Цуцулівці(тепер с.Вільхівці на Жидачівщині). Згодом, перед смертю, заповів дружині Маріанні з Замойських, перенести їх до львівського храму оо. Єзуїтів в окрему каплицю, де він й був похований. Крім самих реліквій святого в каплиці знаходилась й ікона Матері Божої Страждальної. Посвячення каплиці відбулось 28 травня 1738 р.. Обряд здійснював львівський архієпископ Миколай Вижицький (той самий, саркофаг якого стоїть у криптах).

Цікаво, що це була не єдина фундація графа. 1734 р. колегії було передано його книгозбірку, велика частина якої загинула в пожежі 1734 р.. Згодом, 1740 р., на його кошти була здійснена реставрація храму. Очевидно, що обидві пожертви здійснила, за його заповітом, дружина.

23 липня 1741 р. померла Маріанна Дідушицька, яку поховали під каплицею разом з чоловіком. Що цікаво, для організації їх родинної крипти перемістили саркофаг фундаторки храму – Ельжбети Сенявської (доля саркофагу невідома, на разі). Після австрійської касати, каплицю ліквідували, а вівтар з реліквіями перемістили на місце, де знаходились вхідні двері до неї. Останки Дідушицьких, як і Яблоновських були вивезені на цвинтар**, а на їх місці облаштовані винні погреби для потреб колегії. Після повернення єзуїтів, каплицю відновили у 1836 р. і повністю перебудували колишні крипти під нею. Цим же часом датується і відновлення почитання цих реліквій, яке відбувалось в кожну 2-у неділю по Великодню. Що цікаво, урочистості супроводжувались наданням відпусту. У ХХ ст. відбулись певні реконстрункції. Остаточно каплицю було ліквідовано після Другої світової війни.

Місцезнаходження реліквій, на разі, не вставновлене. Ікона Матері Божої Страждальної, за даними Анджея Бетлея, знаходиться у краківському костелі Пресвятого Серця Ісусового.

* Інформація потребує уточнення.
**Найімовірніше, що Дідушицьких перевезли на Личаківський цвинтар в родову каплицю, яка була знищена у липні 1944 р

1
Вхід до каплиці святого Бенедикта. Фото – пер.пол. ХХ ст..

 

Каплиця Бенедикта
Вівтар святого Бенедикта. Фото – пер.пол. ХХ ст..
1111
Маріанна з Замойських та Єжи-Станіслав Дідушицькі. Фундатори каплиці.